Крим.Реалії: Книга про участь журналістів у війні Росії проти України
Київська організація Національної спілки журналістів України випустила другу книгу про українських журналістів, які вирушили на передову, щоб боротися з російським агресором та вести літопис про звільнення своєї країни. Вона складається з десятків репортажів, нарисів, інтерв'ю, оглядів, документів, спогадів та віршів, у ній опубліковано сотні унікальних фотографій.
Роком раніше НСЖУ у видавництві «Фоліо» вже видала книгу документальних досліджень, хроніки та аналітики «Журналісти на війні», складену Михайлом Сорокою з передмовою Олега Наливайка. Ця книга вийшла напередодні широкомасштабної інтервенції Росії до України, а тому вона охоплювала лише події з моменту захоплення Криму та війни на Донбасі. Книжка витримала друге видання і є цінним свідченням боротьби України за суверенітет з 2014 до 2021 року. Кримський том спогадів та репортажів журналістів став уже і раритетом, і посібником з історії окупації півострова.
Однак після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну в бойові дії виявилися втягнутими значно більше журналістів, ніж у Криму та на Донбасі. Війна важким смертоносним катком проїхалася багатьма регіонами, а значить і долями безлічі редакцій газет, радіо, телемовлень і особистими долями тисяч журналістів, які зазнавали викрадень, арештів, тортур, вербування, вбивств. Багато хто залишив письмові столи і пішов на фронт боротися у військових підрозділах, інші, озброївшись камерами та диктофонами, разом із бійцями вирушили на передову, щоб залишити літопис битв, стали волонтерами та активними громадськими діячами.
Станом на кінець липня 2023 року з початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України окупанти вбили вже понад 70 медійників. За верифікованими даними НСЖУ та Міжнародної федерації журналістів, серед загиблих – 15 медійників, які виконували професійні обов'язки журналістів; 9 медійників – цивільних жертв; загинули вже 44 представники ЗМІ, які стали для захисту України до лав Сил оборони України.
«Якби Росія не розв'язала цієї ганебної війни, всі ці наші колеги, журналісти та журналістки, працівники ЗМІ могли б і надалі успішно працювати, створювати для своєї аудиторії якісний інформаційний контент: писати статті, робити репортажі, знімати телесюжети та документальні фільми, приносити людям користь, робити свій внесок в українську та світову культуру, – каже голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Але держава-агресор вирішила їх убити, залишити сім'ї у тяжкому горі, людей – не поінформованими, обдуреними російською пропагандою».
Логічно, що укладачі нової книги надали журналістам набагато більше місця та можливостей для опису вузлових подій та проблем війни, ніж у кримському томі. Тому до нової книги увійшли вже не 29 оповідань про війну, як у кримську. книгу, а значно більше – 67 репортажів, нарисів, інтерв'ю, оглядів, документів, спогадів та ще сотні фотографій, добірок віршів. Нову книгу склали відомі у Києві журналісти Алла Малієнко, Юрій Бондар, Анатолій Яковець.
Книга видана видавничим будинком журналу «Пам'ятки України» за сприяння «Групи Нафтогаз» та ДК «Газ України». У виданні книги взяли участь Національна спілка журналістів України, «Незалежний Медіа Форум» Міжнародного благодійного фонду «Незалежний український Медіа Центр у Європі», Міжнародний інститут українознавчих студій.
У передмові до книги український дипломат, журналіст, письменник та політолог Юрій Щербак зазначив, що в Україні «немає сьогодні більш ненависних слів, ніж Росія, Путін та рашизм. І немає більших героїв, ніж ті, хто, втрачаючи життя та здоров'я в ім'я Перемоги, зі зброєю в руках обстоюють незалежність України, волонтерять та самовіддано працюють у тилу», зокрема і журналісти серед усіх категорій захисників України.
При цьому ясно, що роки війни в Криму – це не окрема історія, а складова загальної російської агресії, можна сказати, перший етап того ж широкомасштабного наступу, оскільки Крим став одним із плацдармів загарбницької операції Росії на півдні України, плацдармом ударів на Бердянськ, Маріуполь, Херсон та Миколаїв. Тому тема Криму органічно увійшла до другої книги.
Наприклад, Святослав Хоменко публікує інтерв'ю з давнім автором Крим.Реалії Павлом Казаріним, автором книги року за версією Бі-бі-сі «Дикий Захід Східної Європи». Однак левова частка інтерв'ю не про справи письменницькі або журналістські, а про військові. Казарін каже: «Мої плани - це Бахмут». Співрозмовники в інтерв'ю приходять до висновку, що якщо після 2014 року у багатьох і в думці не було, що Крим звільнятиметься військовою силою, то після 24 лютого 2022 року і початку контрнаступу військ України всім очевидно, що вихід на кордони 1991 року, в тому числі звільнення Криму, буде досягнуто за допомогою військових операцій. У лютому минулого року Росія поставила сама себе в цугцванг.
Матеріали книги склали шість розділів. До першого розділу увійшли оповідання та репортажі журналістів про битви українських бійців на передній лінії фронту. Серед них оповідання відомих журналістів Богдана Кушніра («Росія для мене перестала існувати»), Ігоря Зоца («Війна обрала нас…»), Сергія Дзюби («Служили двоє друзів»), Валентина Бистрова («Бліндаж Германа Дубініна»), Вадима Чорного («Здаватися? Зараз тільки гранату дістану!») та інші. У цих матеріалах надзвичайно гостре сприйняття війни як битви нинішнього покоління свідомих громадян за свободу своєї батьківщини.
Потрібно зізнатися, що почуття батьківщини для нинішнього покоління українців під впливом божевільного ідеологічного пресу Росії було не настільки актуальним, проте зараз воно загострилося до свідомого бажання йти на фронт, щоб захистити свою землю, свою оселю, свою родину.
Наприклад, Тетяна Чорновіл в есе «Кохання на війні» пише: «Я люблю свій взвод, наше спілкування, наші жарти, наше життя, нашу «печеру» на КСП, наші особливі стосунки побратимства. Мені дуже подобається контактувати з такими ж підрозділами. Я із захопленням сприймаю військових на «нулі» і відчуваю те саме до себе… І ця війна забрала мою душу, забрала моє серце. Ми з нею подружки або сім'я ... »
Другий розділ присвячений аналізу інформаційного спротиву України проти російських фейків. Тут нариси Юрія Бондаря («Сила – в організації») про роботу журналістських організацій щодо підтримки журналістів та мобілізації всіх ресурсів на те, щоб донести правду мешканцям усіх регіонів України, та Антона Осьмака («Війна, яка змінила світ, змінила інформацію») про характер інформаційних процесів в Україні та світі.
У третьому та четвертому розділах зібрано розповіді наших колег про роботу волонтерів та свідчення очевидців. Тут розповіді про бої в Гостомелі (Сергій Штанько, Людмила Чичканьова), про блокаду Чернігова (Сергій Дзюба), про війну в Херсоні (нарис Віктора Тютюна «Таврійський степ у вогні» та Марини Ткачук «Нелюди, зрадники та герої. Як виживав окупований Іванків»).
П'ятий розділ «Пам'ять» присвячений оповіданням про загиблих героїв. Ірина Родіна веде «Хроніки неоголошеної війни», Соня Кошкіна пише про пам'ять Максима Левіна, Максим Степанов – про життя та смерть Павла Лі. У майбутньому ці нариси стануть основою великих і докладних розповідей про характери і подвиг наших колег-героїв.
У шостому розділі «Словом книги» Юрій Бондар веде огляд книг, випущених журналістами про війну, у тому числі й про Крим. Зокрема, книжки Богдана Кушніра «Таки війна…», «Щоденник нелегального солдата» Олени Білозерської. Автор оглядає також книги автора Радіо Свобода Станіслава Асєєва «Світлий шлях. Історія одного концтабору», пише про книги по Криму письменника Юрія Луканова. У розділі також є розповіді про військову роботу Артема Шевченка, Валентина Торби, Андрія Цаплієнка, Василя Піддубного, фотожурналіста Віталія Запеки, який став письменником, та багатьох інших.
У книгу включені віршовані напрацювання журналістів про війну, зокрема вірші Марії Старожицької, яка розпочинала свій журналістський шлях у Севастополі, яка успішно освоює військову тему. Вона не лише співавтор документального фільму «Війна химер», а й багатьох військових поезій. Її вірш «Навіщо» – роздуми про сутність роботи та почуття снайпера, проблему, про яку у мирному житті практично ніхто не замислювався. Справді, війна дуже змінила нас.
У добірці є також вірші Ірини Цілик, Марини Пономаренко, Дмитра Лазуткіна, Тамари Хрущ, Василя Клічака, Олени Білозерської, Сергія Вовченка, Юрія Работіна та інших. Запам'ятовується вірш Олени Герасим'юк «Театр у Маріуполі»: «… Я стою і читаю нові свої вірші на сцені / Драматичного театру в місті Маріуполі, / Розбитого дощенту / російськими авіабомбами. / Я стою на сцені, якої / вже не існує, яка / вже не сцена – могила / під нею/ поховано живцем тисячі / чоловіків, жінок та їхніх дітей – / і мертвих, і живих, і навіть ненароджених…»
Війна, втім, не закінчена, отже, і літопис російських військових злочинів, літопис героїв-українців цією книгою теж не закінчився. І навіть військово-літературна історія Криму також не завершилась. Цілком очевидно, що попереду битви, які у будь-якому разі стануть для наших дітей та онуків легендарними, і тоді вже на їхні столи ляжуть нові книги про Крим та його звільнення. І зараз десь уже пишуться нові книги, які візьмуть до рук мешканці майбутньої України, мирної та відбудованої за новими технологіями країни, життя в якій буде організоване на засадах європейської свободи та демократії. Ця війна вже змінила нас, змінила всю Європу, весь світ, і кожна книга про нас цінна як свідчення людей, які рухали прогрес світу.
Костянтин Подоляк, журналіст
Джерело: Крим.Реалії
