Віталій Портніков. Справжній українець, який говорить гірку правду
Віталій Портніков. Справжній українець, який говорить гірку правду
Нарешті завершилась довгостраждальна історія Шевченкових премій – 2022-2023 років: 20 серпня 2023 року в Бородянці премії були вручені лауреатам, яких щиро вітаю.
Ця дивовижна і болісна епопея свідчить не тільки про дріб’язковість і мстивість тих при владі, для яких чужим є ім’я Тараса Шевченка – і не тільки про холуйство керівних чиновників самого комітету, – але й доводить непереможність слова і духу Кобзаревого.
Свідченням цього є присудження і вручення премії Віталію Портнікову – мислителю, аналітику, ясновидцю, який понад тридцять років служить українській ідеї державності, незалежності і суверенного буття нашого народу.
Служить вірою і правдою, не піддаючись ні на які спокуси і погрози, кажучи своєму народові гірку правду, борючись зі зрадливими ідеями, хибними ілюзіями й помилковими захопленнями, викриваючи рашиську імперську ідеологію путіна.
… Я познайомився з Віталієм Портніковим у 1989 чи 1990 році в Кремлі, в кулуарах горбачовського з’їзду народних депутатів СРСР, якому довелося стати останнім парламентом совєтської імперії. Худорлявий юнак, з яким у нас встановилися дружні відносини, взяв в мене перше – і як виявляється не останнє – інтерв’ю. Вже тоді я звернув увагу на високий інтелектуальний рівень журналіста Портнікова, його бездоганну моральну позицію, його почуття іронії та гумору в оцінці багатьох ситуацій і персонажів. Пройшли роки, Віталій Портніков виріс в одного з гуру української політичної журналістики, залишаючись талановитим прозаїком – маю на увазі його документальні есеї та щоденникові записи «Богородиця в синагозі» та «Тюрма для янголів».
Очолюючи Шевченківський комітет в 2016-2019 роках, я запропонував номінувати кандидатуру Віталія Едуардовича на звання лауреата високої мистецької премії.
Яким же було моє розчарування, коли в таємному голосуванні на Комітеті Портніков набрав лише один голос. Це був мій голос.
Я програв – бо не зміг переконати своїх колег у необхідності побачити Портнікова серед Шевченківських лауреатів.
І тепер, коли Віталій Едуардович одержав цю премію, я можу з задоволенням зазначити, що, мабудь не марними були мої скромні зусилля і мій один голос у першому таємному голосуванні.
Я доволі часто слухаю виступи Віталія Портнікова, його жорсткі, нерідко трагічні оцінки нинішньої ситуації, його часом сумні прогнози, які відрізняються від рожевих побрехеньок всіляких арестовичів.
Не завжди я погоджуюся з оцінками публіциста, але завжди відзначаю глибину й глобальне охоплення подій та енциклопедичність пізнань Портнікова, його вміння зазирнути за горизонти майбутнього.
Інколи з гіркотою думаю про тих самовпевнених і недосвідчених людей у керівництві України, які не бажають прислухатися до голосу Портнікова, враховувати його оцінки і пророцтва.
Але розумію, що вони, на відміну від пана Віталія, тимчасові.
Вони відійдуть, він залишиться.
Юрій ЩЕРБАК, Голова Ради Незалежного українсько-польського Медіа Форуму, екс-голова Комітету з Національної премії України імені Т.Г.Шевченка
