Юрій ЩЕРБАК: «Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо Вам буде!»
«Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо Вам буде!»
Opamiętać się wam pora!
Bo was Bóg ukarze...
1.
Я згадую ці віщі слова Тараса Шевченка з року 1845-го винесені в заголовок цієї статті.
Згадую сьогодні, в році 2023-му, коли, неочікувано, почала розростатися пожежа в українсько-польських стосунках, до того, здавалося б, неймовірно сердечних, майже братських. Стосунках, які набули нової якості починаючи з лютого 2022-го року – початку кривавої агресії росії проти України. Як і мільйони моїх співвітчизників, став свідком того могутнього пориву солідарності польського народу, який реалізувався у безприкладну гуманітарну, політичну і військову допомогу Польщі Україні.
Прийнявши на своїй території від 6 до 8 мільйонів українських біженців – переважно жінок з дітьми – й надавши ЗСУ танки, самохідні гармати, літаки, інші види озброєння, Польща з перших днів війни підтримала опір України московському загарбнику. Безцінною моральною підтримкою Україні став перший за час війни візит Ярослава Качинського і Матеуша Моравецького 15 березня 2022 року разом з прем’єр-міністрами Чехії та Словенії.
Розпочалася нова ера стратегічного партнерства, за якою Польща перетворилася на життєво важливий хаб для України – головну артерію постачання зброї й гуманітарної допомоги.
2.
У вересні 2023 року у польському місячнику «Nowe Państwo», була опублікована моя стаття «Річ Посполита наших марень», в якій я розглядав перспективи майбутнього наших країн, обстоюючи необхідність як найтіснішого союзу України і Польщі задля протидії російській загрозі. У цій статті я стверджував, що «якщо путіну та його агентурі в Україні та Польщі вдасться спровокувати нові українсько-польські незгоди, роз’ятрити старі історичні рани, загасити, зганьбити чистий сплеск 2022-2023 років – це стане найгіршою історичною поразкою з часів 1939 року».
На заклики деяких польських публіцистів негайно створити об’єднану державу – нову Річ Посполиту двох чи трьох народів, я скептично зауважив, що ця наспіх склеєна держава може «негайно розсипатися під ударами національних суперечок і хворобливих амбіцій політиків, так само самовпевнених і впертих як у 1648 році».
На жаль, це моє похмуре пророцтво збулося з блискавичною швидкістю, ще раз довівши, що історія – істота дуже норовлива, непередбачувана, яка любить насміхатися з раціональних людських розрахунків й викидає гіркі фортелі.
3.
Вже майже місяць на національних телеканалах України й на сторінках Незалежного українсько-польського Медіа Форуму мені доводиться коментувати українсько-польську суперечку, що почалася з зернового конфлікту, роз’яснювати причини та обставини цієї незгоди.
Ця історія розпочалася у травні місяці, на піку українсько-польського «медового місяця», під час візиту президента Зеленського до Варшави, коли окрім декоративних обійм й телевізійних поцілунків з президентом Дудою лунали палкі промови про те, що Україна пам’ятає і високо цінує історичну роль Польщі і що виграти війну, перемогти в цій війні – це понад усе.
Понад усе.
Але саме тоді почалися протести польських фермерів й подав у відставку міністр сільського господарства Польщі – на знак незгоди з неконтрольованим припливом українського збіжжя на польський ринок.
Саме тоді, в травні 2023 року, українському керівнику треба було – під час урочистих обідів або в ході довірчих переговорів – почати гасити цей конфлікт, не давати розгорітися полум’ю, яке сьогодні загрожує нашим стосункам й суперечить національним інтересам України.
На каналах ТV я підкреслюю, що як син України, як український націоналіст, я насамперед дбаю про Україну, й не збираюся представляти польські інтереси. Польща має достатньо талановитих дипломатів та публіцистів, які краще за мене захистять свою країну.
Але Польща – моя друга Вітчизна, я писав про це в «Газеті Польській»; як людина, яка глибоко знає Польщу, її мову та історію, ментальність поляків. І тому я намагаюсь дати українському глядачеві не однобічно чорно-білу пропагандиську картинку, як це роблять окремі коментатори в Києві, а представити більш об’єктивний, об’ємний погляд. На щастя, я маю немало однодумців в Україні – впливових аналітиків, які стоять на тих самих позиціях, що і я.
Мене прикро вразили слова Зеленського, сказані з трибуни ООН про те, що «дехто в Європі допомагає готувати сцену для московського актора», які викликали бурхливу негативну реакцію в Польщі.
Гадаю, що бундючність і погрози міжнародним судом щодо дружньої держави не є ознакою нашої сили, а злобні натяки на співпрацю з ворогом не є вершиною диплоатичної мудрості.
Бо слова сказані з глобальної трибуни ООН звучать інакше, ніж декламація зі сцени 95-го кварталу.
На мій погляд, Україні треба зробити стратегічний вибір: що важливіше? Спільна перемога над знавіснілим московським ворогом – чи інтереси зернотрейдерів, спільний бізнес українських і польських спекулянтів, яким байдужі національні інтереси їхніх країн?
Як мінімум, високим державним діячам та українським патріотам-пропагандистам треба було б помовчати принаймні до 15 жовтня – дня польських виборів.
4.
Треба сказати відверто: метафора президента Дуди щодо України як «потопельника» також не прикрасила польську політичну лексику й викликала гостру негативну реакцію в українських ЗМІ. Прикро, що така затята рашистка як Марія Захарова представниця МЗС РФ заявила, що ніколи так не погоджувалася із президентом Польщі, як тоді коли він порівняв Україну з людиною яка тоне.
Цей жарт (якщо це був жарт, а не серйозне порівняння) був так само невдалим, як і жарт коміка, ще не-президента Зеленського про Україну, як повію, що «нагадує актрису з німецьких фільмів для дорослих: готова прийняти в будь-якій кількості, з будь-якого боку».
Для тих, хто гине на фронті за Україну, її свободу і незалежність, будь-яке зневажання й приниження Батьківщини є неприпустимим.
Розвиток поточного польсько-українського конфлікту досяг нечуваних регістрів: пролунали погрози загальмувати рух України до Європейського Союзу, припинити постачання озброєнь і навіть – припинити допомогу українським біженцям, що перебувають у Польщі.
Сподіваюся, що ці погрози – лише данина жорсткій виборчій кампанії, що триває зараз у Польщі і яка визначатиме майбутнє цієї країни та польсько-українських відносин.
Треба сказати, що українське суспільство до того як розгорівся конфлікт, майже не орієнтувалося в лабіринтах польської внутрішньої політики, або отримувало однобічну інформацію про боротьбу «демократів» з «реакціонерами-клерикалами».
Незалежний Медіа Форум і польсько-українська фундація миру «Конкордія», що діють на території Польщі, поставили за мету інформувати українське суспільство про реалії польського життя і перспективи нашого співробітництва. За рік існування Незалежний Медіа Форум (www.uacenter.media) надрукував понад 300 постів, переважно перекладів, присвячених внутрішнім проблемам Польщі. Ці публікації користуються великою популярністю в Україні й щоразу набирають 200-400 тисяч переглядів.
Ми докладаємо всіх зусиль, аби зменшити накал пристрастей, загасити цей конфлікт поки він не розрісся до небезпечних вимірів.
5.
Є ще одна болюча тема, яку дехто вважає головною в польсько-українських відносинах: Німеччина.
Мій добрий польський друг Ян Павліцький писав у статті, присвяченій спільному існуванню Польщі та України: «Затиснуті поміж двома винятково кривавими та божевільними народами, які посилаються на своїх Бісмарків, Гітлерів, Сталіних і путіних, ми повинні використати цей момент і повернути існуючі колись на цій географічній широті Сполучені Штати Європи».
А євродепутат, колишній екс-міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський заявив, що Україна зробила ставку на Німеччину в європейській архітектурі безпеки і відверто грає на зміну уряду в Польщі.
Екс-міністр твердить, що до київської влади не доходить, що Німеччині не потрібна вільна і суверенна Україна. «Вони (німці) хочуть залагодити конфлікт із росією за рахунок територіальних поступок України».
Конфлікт польського уряду з Німеччиною, що відбувається у багатьох площинах – історичній, економічній, екологічній – широко відомий і не мені оцінювати його. Це – справа поляків, їхнього вибору, хоча коріння польської недовіри (давньої ненависті) до німців добре відоме кожному, хто хоч трохи знає історію 1939-1945 років.
Я не знаю достеменно – чи зробило вище керівництво України ставку на Німеччину, що викликає фрустрацію польської влади. Але треба врахувати суттєву військову і фінансову допомогу Німеччини, що знаходить підтримку з боку українського суспільства.
Але треба пам’ятати, що Німеччина зганьбила себе довоєнною політикою «мутер» Меркель, яка виплекала скаженого пса путіна, і українським політикам слід прислухатись до польських голосів застереження щодо можливого повернення ФРН до традиційної дружби з росією.
6.
Хочу вірити, що прикрий україно-польський конфлікт невдовзі закінчиться - з’явилися перші ознаки примирення - і президенти України й Польщі, обмінявшись вчора взаємними звинуваченнями, завтра знову декоративо поцілуються на знак вічної ? дружби?.
Не здивуюся, якщо жертвами цього конфлікту (дай Боже, щоб єдиними) стануть посли в Києві та Варшаві, яких звинуватять у недогляді конфлікту і недостатній активності в його подоланні. На певний час затихнуть голоси ненависників України і Польщі, а українське зерно широкою річкою попливе у світ через польську землю і порти на Балтиці.
Але лиха пам'ять залишиться.
Якраз у ці дні я побачив пропагандиську програму з москви – як якийсь недоумок-рашист вирішував, хто повинен керувати «слов’янським світом»? Звичайно ж, росіяни, які повинні разом з українцями (200 мільйонів людей) поневолити поляків (40 мільйонів) й встановити свою владу над слов’янами.
Нехай би ті, хто розпалював польсько-український конфлікт, подивилися на пику цього «правителя слов’ян» й уявили Катинь, вологодський конвой і табори Воркути.
І нехай не забудуть гнівних слів Тараса Шевченка, його заповіту схаменутися. Слова призначені не лише українцям; «I tak, Polaku, druhu, bracie» - звертався він до польських повстанців.
І гірко зітхав:
- А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!...
Правда ваша. Польща впала
Та й вас роздавила!
- Powaliliśmy wszak wtedy
I Rzeczpospolite!
Prawda wasza: Polska padla,
Was przygniotla przy tym,
Схаменімося!
Невже ми хочемо повторення минулого?
Юрій ЩЕРБАК, письменник і дипломат, голова Ради Незалежного Медіа Форуму
