Викрадення Європи. «Gazeta Polska» розмовляє з євродепутатом від PiS Яцеком Саріуш-Вольським

– Можна сказати, що мета цих змін відображена у відомому принципі лорда Ісмея, який супроводжував заснування НАТО, але навпаки. Потім була «America in», тобто Америка в Європі, «Russia out», тобто росіяни поза Європою, і «Germany down», тобто підпорядкування Німеччини. Тепер це має бути «America out», «Russia in», «Germany up», тобто Америка геть, ми запрошуємо Росію, а Німеччина править, – каже в інтерв’ю «Gazeta Polska» євродепутат від PiS Яцек Саріуш-Вольський. .

Які з цих змін до статуту ЄС мають стати ключовими інструментами для здійснення цієї передачі влади: від національних держав до Брюсселя?

По-перше, скасування права вето. Фактично поширений, у 63 випадках. По-друге, передача 9 ключових повноважень на рівень ЄС, залишаючи небагато країнам-членам. Є також багато інших ключових змін, але саме ці дві створюють цю політичну революцію.

Проте масовість цих запропонованих змін така, що говорити про політичний переворот є виправданим, оскільки це вже буде не Європейський Союз, а європейська держава чи наддержава. Колишній прем'єр-міністр Італії та глава Європейського центрального банку Маріо Драгі відкрито закликає до створення європейської держави замість ЄС.

Важливо також пам’ятати, що хоча стаття 48 говорить, що повноваження ЄС можуть бути як збільшені, так і зменшені, усі зміни в договорах досі йшли лише в одному напрямку: посилення влади Брюсселя. Це вулиця з одностороннім рухом, автори цього проекту усвідомлюють цей масштаб. З цієї причини був створений механізм розподілу всього процесу в часі на частини. Тепер суть у тому, щоб поставити ногу в двері, і тоді процес неможливо буде ні зупинити, ні повернути назад. Виникне ефект інерції і сніжний ком, який буде рости, тиснути непокірних і котитися все швидше і швидше.

Тобто якісь поступки передбачені в реалізації плану?

Так, тут справа в тому, що зрештою вето може бути зняте не в 63, а, скажімо, на півдорозі, передача повноважень не в 9, а в половині сфер, а решту змін будуть проштовхувати в другій підхід.

Але це також можливість запропонувати щось лідерам, які сьогодні нібито виступають проти змін, але насправді виступають за них. Прикладом є Дональд Туск. Завдяки цьому він зможе сказати: слухайте, я виграв, що тільки половина цих змін вступить в силу, це моя перемога.

Саме для цього призначений цей максималістський план, і мої колеги-співдоповідачі з п’яти політичних груп, що залишилися в ЄП, працюючи над звітом про зміни, не приховували цього. Вони припускали, що від деяких змін доведеться відмовитися, але все одно досягнуть усього з другої спроби.

Ідея полягає в тому, щоб надати цим змінам початковий напрямок, імпульс, імпульс, який уже неможливо буде зупинити. Це маніпульоване та навмисне мовчання ЗМІ та суспільства також покликане служити цій меті.

Четверо з п'яти євродепутатів, які представляють звіт про зміни в договорі, є німцями. Чи можуть нові договори стати для Німеччини інструментом нав’язування власного бачення політики? Які можуть бути наслідки?

Наприклад, німецька політика щодо Росії стала б зовнішньою політикою нової євродержави, німецька енергетична політика стала б політикою євродержави, німецька імміграційна політика стала б політикою євродержави, монетарна політика - і ці Зміни обіцяють введення євро - були б адаптовані до потреб Німеччини, завдаючи шкоди економіці інших країн. Цей політичний та економічний інтерес у служінні могутності Німеччини прихований під гарними гаслами про сильну та демократичну Європу, яка бореться за благородні цілі, права людини та мир. Насправді ми маємо справу з егоїстичним крадіжкою Європи, або, як у грецькій міфології, викраденням Європи.

Зевс викрав Європу, щоб заволодіти нею.

Зміни у договорі – це інший метод, ніж класична війна, але вони мають схожу мету підкорити інші країни політично та економічно.

Німеччина має бути гегемоном за підтримки Франції та країн-клієнтістів, яких я називаю помічниками, таких як країни Бенілюксу. Вибори в Польщі вважалися перемогою над головним бастіоном опору цьому політичному перевороту. Наступним кроком було негайно шантажувати Італію, погрожуючи їй грошовими коштами та фінансовим голодом. Це, у свою чергу, розмиває опір інших країн, які, бачачи, що великі бастіони падають, втрачають мужність і стають набагато більш готовими до підпорядкування та сприйнятливими до поступок.

Якої Європи хочуть ті, хто підтримує проект європейської держави?

Гегемонія Німеччини та її поплічників — це лише половина плану. Друга частина — це бачення Євразії, від Лісабона до Владивостока, тобто альянс Європи, де домінує Німеччина, з Євразійською Росією, з Центральною та Східною Європою та Польщею в зоні тектонічної деформації та відверненням від США. Можна сказати, що метою є принцип лорда Ісмея, який супроводжував заснування НАТО, але перевернутий. Потім була «Америка в», тобто Америка в Європі, «Росія геть», росіяни геть з Європи і «Німеччина вниз», тобто підпорядкування Німеччини. Тепер це має бути «America out», «Russia in», «Germany up», тобто Америка геть, Росія запрошена, а Німеччина керує.

Щоб досягти цієї мети, необхідно придушити опір Центральної Європи, оскільки це переважно регіон, який неохоче сприймає ці зміни, що було видно, наприклад, у списку підписантів т.зв. «нон-папер» від 9 травня 2022 року, в якому 13 країн написали, що зміни договору не потрібні. 19 грудня під час голосування в Раді міністрів ЄС ми побачимо, скільки тих неохочих ще залишилося.

Подолання цього опору потрібне для євроцентралістів, щоб реалізувати це геополітичне та геоекономічне бачення, яке полягає в тому, щоб з’єднати економічний потенціал Західної Європи, що падає, з природними ресурсами Азії, контрольованими Росією. Це план не новий, він завжди був на тлі німецько-російських відносин і за часів Катерини Великої та Бісмарка. Не випадково гітлерівська армія рухалася на Баку.

Важливим елементом цього плану, який слід пам’ятати, є те, що ці об’єднані потенціали: європейські технології та людський капітал і російські природні ресурси можуть зіткнутися з Америкою. Німеччина хоче позбутися американців з Європи та відновити свою гегемонію. Адже американці їх не звільнили, а перемогли, а німці лише довго приховували своє бажання позбутися цієї опіки. На жаль, американці цього не бачать або не хочуть бачити.

Філософи Жак Дерріда та Юрген Габермас у 2003 році писали, що нова, «європейська» ідентичність народилася під час протестів, які насправді були «антиамериканськими».

Франція також має таке антиамериканське невдоволення, хоча воно відрізняється від Німеччини, тому що Америка звільнила їх, ставши на бік Де Голля проти співпраці Петена з гітлерівською Німеччиною. Існує такий спотворений психосоціальний феномен: огида до визволителя і благодійника, оскільки він нагадує нам про історичну слабкість. Ось чому ми маємо цю європейську тріщину у відносинах з англосаксонським світом і чому Велику Британію виштовхнув з ЄС французько-німецький дует. Це стало на заваді реалізації цих двох мегапланів: централізаційного політичного наступу на ЄС і Євразійський альянс від Лісабона до Владивостока з Росією, Велика Британія також закріпила США в Європі. До речі, суверенна Польща з тих самих причин гальмує ці плани, звідки і напад на неї.

Europa-Union Deutschland, тобто Вебер і компанія, мріють про супердержаву

Це момент, коли я маю поставити, можливо, наївне запитання. Багато хто вважав, що проект «від Лісабона до Владивостока» вже залишився в минулому, Німеччина усвідомила свою помилку, був «Цайтенвенде». Я так розумію, ви не вірите?

Гадаю, справа не в тому, чи вірю я в «Цайтенвенде», а в тому, що в неї вже ніхто не вірить. Єдина реакція на ці історії – сміх. Факти і дії суперечать політичним деклараціям. Німецька політика сповнена брехні. Кажуть, допомагають, але не допомагають. Кажуть, витрачають на оборону, але насправді ні. Мовляв, воюють з Росією, а насправді тихо спонукають Україну поступатися Росії. Розрив між деклараціями і фактами фактично став принципом німецької політики. Все більше країн, людей і політичних кіл бачать цю подвійність або навіть шизофренію.

У Польщі противників процесу централізації ЄС часто називають прихильниками Polexit. Які аргументи слід використовувати в національній дискусії, оскільки значна частина польського суспільства налякана баченням Польщі поза ЄС?

Я нескромно наведу себе як приклад. Я познайомив Польщу з ЄС, будучи одним із головних переговірників і архітекторів нашого членства.

Тому важко звинувачувати того, хто цього прагнув і роками над цим працював, що він зараз прагне до протилежного, Polexit.

Депутат Європарламенту Беата Шидло зустрілася з членами клубу

У ширшому розумінні можна сказати, що це ми, суверенна і європейська Польща, яка була взірцем, поширювачем і захисником європейськості і заплатила за це високу ціну, захищаємо Союз. Він оберігає її від викрадення, від перетворення на те, що вже не буде ні громадою, ні Союзом. Ми є тими, хто захищає договори, які порушуються. Це ми захищаємо Союз як співтовариство суверенних держав, а інша сторона хоче цю спільноту зруйнувати. Ми захищаємо Союз, як його задумали християнські батьки-засновники, такі як Роберт Шуман, від тих, хто хоче перетворити його на наддержаву, від радянізації, як того хотів комуніст Спінеллі.

Niezalezna.PL – партнер Незалежного Медіа Форуму