Перші українці в Канаді. Що відомо з історії української діаспори?
Упродовж останніх століть несприятливі обставини змушували українців покидати домівки та шукати кращої долі за кордоном. І сьогоднішній день – не виняток: бойові дії руйнують щодня міста та села, а наша держава не справляється з постійним потоком біженців. Деякі з них їдуть далі й знаходять прихисток у Європі чи Америці. Радо зустрічає їх і Канада, де до війни знаходилась одна з найбільших українських діаспор...
Перші українці – Іван Пилипів і Василь Єлиняк з Івано-Франківщини – прибули до Канади 1891 року. З них розпочався потік іммігрантів із Галичини, Буковини й Закарпаття на незаймані землі Північної Америки. Вони посприяли переселенню кількох сімей із Батьківщини, створивши перше й найбільше українське поселення в Една-Стар.
Ініціатором та популяризатором масової міграції до Канади став Йосип Олеськовий. 1895 року він відвівав місцеві землі й був вражений їхніми можливостями для сільського господарства. Його публічні лекції та брошури заохотили багатьох селян до виїзду за океан. Так перша хвиля масової імміграції протривала до 1914 року, охопивши близько 170 тисяч осіб і започаткувавши формування місцевої етнічної групи.
У 1914-1921 роки внаслідок Першої світової війни уряд Канади визнав українців-іммігрантів з австро-угорським громадянством "іноземцями ворожої національності". Канадський уряд, відповідно, вимагав від них реєстрації у федеральних державних органах. Близько 5 тисяч чоловіків, а також деякі жінки й діти, опинились у спеціальних таборах для інтернованих та на примусових роботах. Інтернування, із певними змінами, тривало аж до 1920 року – майже через рік після підписання Канадою Версальського договору.
У 1920-х Канада дозволила імміграцію з колишніх ворожих держав – розпочалась друга хвиля масової імміграції, що призвела до переселення приблизно 68 тисяч українців (Галичина й Волинь). Процес тривав до 1939 року, консолідувавши українську етнічну групу.
У 1947-1960 роках відбулась третя хвиля імміграції, що здійснювалась за рахунок переміщених осіб із таборів Австрії та Західної Німеччини. Це – вихідні з усіх етнічних територій України, але переважали-таки з західних регіонів. Четверта хвиля почалась у 1989 році, коли виїзд з УРСР в інші країни на тимчасове чи постійне проживання став цілком легальним.
Сучасна українська етнічна група в Канаді не має суцільних поселень: вони живуть уперемішку з іншими національностями по всіх країні. Іммігранти першої хвилі селились переважно на західних цілинних просторах Канади. Під час Другої світової війни й опісля посилилось переміщення українців через інтенсивну урбанізацію на промисловіший схід, зокрема в Онтаріо та Квебек.
За переписом 1981 року, майже 86% канадців українського походження народились у Канаді. За переписом 2001 року, етнічна група становила більш ніж 1 мільйон осіб (сумарна кількість жителів країни – приблизно 29,6 мільйона).
Відділені культурно й територіально від України, місцеві мігранти розвинули власну самобутню культуру, яку, зокрема, репрезентують Ансамбль Танцю "Черемош", гурти "Буря", Zirka, музей просто неба в Альберті Село україноканадської культурної спадщини. За сприянням української громади Канада відійшла від концепції англо-французької двомовності на користь багатокультурності.
Валентин КОНДРАТЮК
