Від "копійки" до "шагу": у чому суть дерусифікації?
На хвилі дерусифікації Національний банк України ініціював зміну назви розмінних монет з "копійка" на "шаг". Для багатьох українців залишились незрозумілими мотиви цього кроку. Тож сьогодні постараємось пояснити історію вітчизняної монети – і в чому полягає дерусифікація.
Найдавніше карбування монети на українських землях відбулось за часів грецьких колоній на північному узбережжі Чорного моря – VI-IV століття до нашої ери. Однак розповсюдження було незначним.
Тривалий час на території Київської держави домінували іноземні валюти. Тільки в епоху найбільшої могутності Русі-України князі розпочали власне карбування. Так Володимир Великий випускав "златики" й "срібники" – золоті та срібні монети, на лицевому боці яких розміщувалось зображення князя, а на зворотному – тризуб (княжий герб). Опісля традицію продовжили Святополк Ярополкович і Ярослав Мудрий.
У другій половині ХІ століття Русь-Україна вступила в "безмонетний період" через відсутність власного срібла та припинення ввезення іноземних монет. За припущенням, роль засобів обігу виконували хутра звірів. У тодішніх письмових джерелах згадувались також такі номінали тогочасної грошової системи: куна, ногата, рєщана, векша, гривна. У ХІІ-ХІІІ столітті при значних фінансових операціях особливої ваги набули срібні злитки – гривни.
У ХIV столітті карбування власної монети на українських землях відновилось. Після завоювання Галичини польський король Казимир ІІІ Великий розгорнув тут виробництво "квартників" зі срібла та мідних "пулів". Після встановлення в середині ХIV століття литовського панування на більшості українських земель Володимир Ольгердович, київський удільний князь, випускав власну монету, а також – Дмитро Корибута, чернігівський правитель.
У XVI столітті внаслідок грошової реформи Сигізмунда 1526-1528 років грошовий обіг в Україні зазнав суттєвих змін. На ринку з'явились нові номінали: шостак – 6 грошів, трояк (на території колишньої Русі побутувала ще інша назва – шаг) – 3 гроші, тернатій (третяк) – 3 динарії, солід (шеляг) – 6 денаріїв тощо. Основною одиницею став злотий, що дорівнював 30 грошам.
У XVIІ столітті з'явились нові номінали монет, наприклад орти (1/4 талера), мідні соліди – "боратинки", півтораки та інші. Водночас у Львові відкрився власний монетний двір, який функціонував у 1656-1663 роках. Тут випускались переважно срібні орти та шостаки, а також невелика кількість талерів і золотих монет.
Після укладення Андрусівського перемир'я 1667 року на Лівобережжі почала поширюватись російська монета, яку населення не завжди хотіло приймати. У документах згадувались гривні, рублі, алтини, деньги й копійки. Після Полтавської битви 1709 року Петро І заборонив використовувати іноземну монету, але до 1730-х вона ще спостерігалась на ринку. Упродовж наступного століття – і до революції 1917 року – на Наддніпрянщині панували рубль та копійка (1/100 рубля).
Внаслідок першого поділу Речі Посполитої (1772) Галичина відійшла до складу Австрійської імперії. На цих землях нова влада впровадила власну грошову систему: 1 гульден (флорин) дорівнював 60 крейцерам. З 1857 року співвідношення номіналів змінилось на 1:100. Внаслідок реформи 1892 року впровадили золотий монометалізм і основною грошовою одиницею стала корона (крона), яка, зі свого боку, ділилась на 100 геллерів (філлерів).
Після відновлення української національної державності Центральна Рада почала випускати власні кредитні білети номінальною вартістю 100 карбованців наприкінці 1917 року. Друкувались вони в одній з українських друкарень Києва. Це були перші паперові гроші, на яких зображувались тризуб і написи українською мовою.
1918 році ввели додаткові номінали: гривня (1/2 карбованця) і шаг (1/100 гривні). В обіг ввели грошові знаки вартістю 10, 25, 50, 100, 250, 1000 карбованців, а також 2, 5, 100, 500, 1000, 2000 гривень. Монети ж випускались у вигляді поштових марок, номінальною вартістю 10, 20, 30, 40 та 50 шагів. Грошові знаки часів Центральної Ради, Гетьманату та Директорії мали високу мистецьку вартість, адже в їхній розробці брали участь відомі митці, зокрема Нарбут.
Після встановлення більшовицького режиму тут були поширені знаки радянського зразка. На західноукраїнських землях – гроші держав, до яких входили: у Галичині діяла польська марка, а з 1924 – злотий і гроші, на Закарпатті – чехословацька крона й геллери, Буковині – румунська лея й бані.
Після Другої світової на українських землях в обігу ходив радянський рубль. Через дефіцит товарної маси 1990 року впровадили товарні купони. 1991 – купони-карбованці, які мали замінити радянський рубль.
Після проголошення Незалежності в 1991 році було взято курс на запровадження власної грошової одиниці – гривні, яку ввели в обіг у вересні 1996 року. Комуністи виступали за збереження спільної з росією та Білоруссю валюти – рубля, але національні дебати закінчились на користь гривні.
Як бачимо, назва "копійка" для монети – це пережиток імперського минулого, яким ще тривалий час оперувала радянська влада. Натомість "шаг" свідчить про пряме продовження національно-державницьких традицій 1917-1920 років, а також – історичний зв'язок із Заходом.
Валентин КОНДРАТЮК
