Льотні рекорди. Як Україна задає планку впродовж 100 років?
Мало хто знає, але 104 роки назад – 9 вересня 1920 року – розпочав роботу Державний авіаційний завод №12, відомий нині як Серійний завод "Антонов", філія Акціонерного товариства "Антонов". За роки своєї діяльності підприємство не раз міняло назви, директорів, профіль, розширялось – і здобуло славу як усередині України, так за кордоном завдяки інноваційності, технічній майстерності та невтомності.
Завод спершу базувався на вулиці Гарматній і був створений на базі дрібних ремонтних майстерень. Його першим директором став професор Бобров Вікторін. На початку підприємство ремонтувало наявні літаки закордонного виробництва, а з 1925 року запустило власне серійне виробництво. Зокрема, завдяки конструктору К.О.Калініну вдалось розробити й побудувати перший чотиримісний пасажирський літак К-1.
Упродовж 1932-1934 років тут був створений швидкісний шестимісний пасажирський літак ХАІ-1, виробництво якого почалось 1934 року. Опісля відбувся випуск літаків ОКО-1, ОКО-2 й ОКО-6 конструкції В.К.Таїрова.
25 червня 1941 року, під час німецько-радянської війни, завод розбомбили. Його відновлення розпочалось після звільнення Києва 6 листопада 1943 року – на підприємстві ремонтували літаки По-2 і складали Як-3 та Як-9.
31 травня 1946 року постановою ЦК ВКП(б) і Ради Міністрів СРСР було схвалено створення Дослідного Конструктивного Бюро на Новосибірському авіаційному заводі й про призначення Антонова Олега головним конструктором. У постанові ставилось завдання створити сільськогосподарський літак СХ-1 (Ан-2), випробування якого відбулось 31 серпня 1947 року.
Улітку 1952 року ДКБ переїхало до Києва, де вже налаштували серійне виробництво АН-2. Олегу Антонову на новому місці довелось створювати нову команду конструкторського бюро, що він успішно зробив, і виконав поставлене владою завдання – розробив військово-транспортний літак із двома турбогвинтовими двигунами Ан-8, що злетів 1956 року.
16 грудня 1957 року відбулось випробування Ан-12, який приніс світове визнання О.Антонову та його команді. Простий і невибагливий, літак зайняв провідне місце у військових підрозділах, перевозив також цивільні вантажі, а згодом відкрив перші міжнародні лінії "Аерофлоту".
1959 року почалось будівництво бази для випробувань літаків у селищі Гостомель. За 30 років тут повстав комплекс, за оснащеннями й можливостями рівний провідним льотним центрам Європи.
У період 1957-1959 році під керівництвом Василя Степанченка повноцінно зафункціонував завод і було створено пасажирський літак Ан-24. У наступні десятиліття на ньому виконувалось до 30% пасажирських перевезень у СРСР.
Наприкінці 1960 року ДКБ взялось за розробку літака Ан-22 "Антей" – першого у світі широкофюзеляжного літака, що перевершував розміри наявні моделі в авіації. Перший політ відбувся 27 лютого 1965 року, а його поява в міжнародному салону в Ле Бурже перетворилась на світову сенсацію.
До створення важкого транспортного літака Ан-124 "Руслан" колектив узявся в 1971 році, а в 1982 – уже підняли в повітря. Модель містила велику кількість новітніх технологій. Тому аби представити всі переваги, одразу під час повернення з виставки в Ле Бурже 1985 року команда посталась поставити аж 21 світовий рекорд.
4 квітня 1984 року О.Антонов помер, а 19 листопада того ж року підприємство назвали на його честь.
15 травня 1984 року головним конструктором призначили Петра Балабуєва. Під його керівництвом колектив почав створення універсального надважкого транспортного літака Ан-225 "Мрія". Модель була спроектована і побудована лише за три роки. У грудні 1988 року літак здійснив перший політ, а в червні 1989 року наробив чергового шуму в авіаційному салоні в Ле Бурже.
Наприкінці 1980-х П.Балабуєв узяв курс на самофінансування підприємства. Завдяки його старанням було дозволено організувати власну авіакомпанію. Комерційні перевезення на літаках створеного авіатранспортного підрозділу скоро стали істотною долею доходів. Прибуток же вкладався в розвиток ІТ, у розробку нових проектів, модернізацію. А транспортний підрозділ, під іменем "Авіалінії Антонова", одержав статус національного вантажного перевізника.
Влад ДЯДИН
