Володимир ЛІПКАН: Питання віковічне маєм розв’язати, як правильно Державу нашу називати
Володимир Ліпкан | 08.12.2024
Питання віковічне маєм розв’язати:
Як правильно Державу нашу називати?
Успадкувавши малоросійські уподобання,
Киваючи на історичні аналогії незазіхання,
Чи то республіка, чи просто: Україна,
Відлуння недоладності, незграбність форм правління.
І досвід Скоропадського, Бандери і Стецька,
Невже в сучасників так думка занизька?
Чи може думку маємо свою творити,
Бо НАМ в Державі Українській жити!
Коли ж держава Україною була?
Вона свого ніяк не здобула:
Діоптрії тяжіють лиш до території:
У Націодержави інші простори та акваторії.
Держава величних проєктів, пафосних заяв,
Козацько-волелюбних звичаїв, канонів,
І президенти: мову серед них ніхто не знав,
Ані історії, ані традицій, органонів..
Держава пошуку, ілюзій і наївних помилок,
Ми маєм винести нарешті свій урок:
Ми маємо Державу перезаснувати
І з-поміж іншого: інакше називати!
Ми маємо творити УКРАЇНСЬКУЮ ДЕРЖАВУ!
Ми, стратіархи, маєм гідність, розум й славу,
На наше покоління випало важке випробування,
Але і це розв’яжемо ми надскладне завдання!
Державність — це не просто результат,
Це — споконвічний прагненню свободи супостат.
Однак Державу нам інакше слід сприймати,
Вона — наш простір розвитку, де можем розквітати.
Державна мова — обрій спілкування,
То мова справочинства, правовладдя і бажання,
Державна мова — доконечна є потреба,
Якщо нема її — державності не треба.
Як мову ми державну називаємо,
Таку ж і назву ми Держави маємо!
Якщо державна мова — українська,
То відповідна й назва має мати місце!
Ми маєм назву: УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
В ній дух непереможний,
Шлях державності і віковічна слава,
В ній вкарбувалось прагнення минулих поколінь,
Здійснимо власну волю, прадідів, батьків хотінь!
Державна мова — дух святий для поколінь,
Вона не є заручником од чвар, волінь,
Вона як промінь шлях нам прокладає,
В Державній Мові і НаціоДержава розквітає.
Держава має незалежність,
Ця категорія не апріорна протилежність:
Буттю в союзах, блоках і договорáх —
Вона підкреслює лиш самостійність волі, бо інакше — крах.
Держава має суверенітет,
То правовладдя інтегральний показник,
З народовладдям має бути паритет,
Щоб дух Держави в лібертаріанства гомоні не зник.
Держава має цілісну і власну територію
І недоторканність її не лиш суха теорія,
Тому Державі силу треба власну мати,
Щоби безпеку території і нації гарантувати.
Ментальний простір, історичний,
Кібернетичний і космічний,
Повітря, суша море й океани —
Усі ландшафти не омани,
Вони є складниками простору Держави,
Така інтерпретація є осучасненням цікавим.
Карпатська, Кримська, Запорізька, Україна Сумська,
Чернігівська, Одеська, Рівненська і Луцька,
То назви територій, там де українці проживають,
Я нагадаю: бездержавні нації не мають!
Держава має владу власну,
Завдання: мати стратегічну не лиш сьогочасну,
Геостратегію в віках плекати і творити,
Тоді в Державі Українській самостійно й вільно зможем жити!
Держава має власні інституції,
Баланс інституційний — то феномен у науці,
Його дієвість й ефективність чинять вплив.
В Державі Українській буде ще прорив.
Держава націю завжди плекає,
Цінує автохтонність, на чуже не зазіхає.
Права меншин, традиції, культура,
Є інтегральним спадком, волі сигнатура.
В одному прагненні в віках переплелись,
Державу утворили: мрії вже збулись.
Ознаки маємо докупи врешті об’єднати,
Бажання й волю в дію мусимо інтегрувати.
Державотворення — тривалий і складний процес,
Його ми мусимо стратегувати.
Щоб наново не стався той Антидержавницький ексцес,
Державу маємо інакше ми назвати!
У назві мусимо державність відтворити,
Бо у Державі споконвіку ми воліли жити.
Яка ж держава має бути? Звісно ж: Українська!
А звідси й назва суто Ісполінська!
ТАКА ГЛИБИННА, ІСТОРИЧНА, НАПРОЧУД ПРОСТА
НЕХАЙ ЛУНАЄ У ВІКА
ТОЖ НАЗВА МАЄ БУТИ:
УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
В НІЙ ЗМІСТ ДЕРЖАВНОСТІ, ТРАДИЦІЇ І ВІКОВІЧНА СЛАВА!
