І я готовий віддати життя за цей народ, – капелан отець Макарій із Бразилії захищає Україну

Капелан 2-го Інтернаціонального легіону оборони України Падре виріс у Бразилії серед українців. Військова родинна традиція, знання історії та віра зрештою привели його в Легіон. Тут своєю щоденною службою – і військовою, і душпастирською – легіонер мотивує бійців різного віросповідання із різних куточків планети пліч-о-пліч з українцями давати відсіч російському окупанту. Він носить зброю для захисту свого життя та своєї пастви, але намагається не користуватися нею, адже бачить перед собою іншу місію: нести віру і Слово Боже.

 – У мене немає позивного,  – каже військовий капелан, – мене звати отець Макарій. Але хлопці називають мене Падре. Тому що це слово португальською та іспанською мовами означає Отець.

Любив Україну з дитинства у Бразилії

Падре – православний священник. Він народився в Бразилії. Ріс у маленькому селі. Там була велика українська діаспора. Тому з дитинства легіонер добре знайомий з українською культурою та історією. І саме з дитячих років любить Україну. Пізніше, коли вступив до семінарії Української православної церкви, він дав обітницю служити Богу, Україні та українському народу:

– Не говорив своїй родині, що я тут. Сказав, що відправився у подорож. Не уточнив, до якої країни. А коли мати дізналася, що я в Україні, – навіть уявити не міг, як вона нервувала з цього приводу. І тоді сказала гарні слова: “Я дуже рада, що ти взяв цю місію, щоб допомогти нашим браттям в Україні. Будь обережний, твоя віра в Бога захистить тебе, синку”.

Знання історії лікує від ілюзій

Багато іноземців приїжджають в Інтернаціональний легіон допомагати українським воїнам боротися з ворогом, але не всі розуміють, чому росіяни прийшли вбивати українців на їхню територію і наскільки глибокою є проблема російсько-українських відносин.

– Часто легіонери приїжджають сюди з ілюзією, – говорить Падре. Вони не знають, що таке Україна, що таке війна, коли почалася ця проблема з росіянами і в чому вона полягає. У мене є свої групи у WhatsApp та Facebook. Я щоранку пишу туди. Прошу в Бога захисту, любові, прошу захисту для солдатів і їхніх сімей. А після цього, десь о 18-й годині щодня, відправляю мотиваційний текст, де розповідаю про українську історію, культуру, українські традиції і про те, як ця проблема починалася. Тому що ситуація не нова. Це дуже-дуже старе. Росіяни почали війну в 2014 році, але проблема набагато давніша.

Крім духовних справ, Падре допомагає легіонерам усім, чим може. Допомагає розгрузити речі з вантажівок, допомагає з перекладом, коли потрібен перекладач. Багато хлопців у Легіоні говорять іспанською і не розуміють ні української, ані англійської.

Під прицілом ворожих ІПсО

Активну роботу капелана в Україні не могли не помітити вороги. Росіяни роздобули світлини священника і почали використовувати їх для своєї типової пропаганди. Так, вони активно постили фото з Падре в соцмережах, називаючи його нацистом:

– У Telegram є група. Вони поставили туди мої фото і сказали, що я воїн, нацист. Страшні речі. Але моя місія – це духовна місія.

Ми не можемо говорити мовою ворога

Падре все своє життя мріяв бути військовим капеланом, тому що вся його родина, зокрема батько й дід, військові:

– Для мене бути тут і бути капеланом в українській армії – це великий дар, дар Божий. Ми говоримо слова. Ці слова живуть в серці солдата. Мій батько завжди говорив мені: Коли людина без традицій – це мертва людина. Я люблю цю країну, як свою країну. Я прийшов сюди не за грошима. Я прийшов сюди, щоб служити Богу і служити народу цієї країни. Для мене велика честь бути тут. Допомагати людям, допомагати іноземним солдатам. І мені дуже сумно, коли люди починають говорити зі мною російською. Для мене це огидно. Ми не можемо говорити мовою ворога. Росіяни завжди хотіли вбити українців, українську національність, українських громадян.

Душа Легіону

Падре користується заслуженою повагою серед своєї пастви – своїх побратимів. Він в усіх значеннях цього слова – душа Легіону. Про капелана зі щирою повагою відгукується командування:

– Це дуже яскрава особистість, – говорить командир 2 Інтернаціонального легіону оборони України майор Олександр Якимович. –Він сам з Бразилії, але представник Української церкви в Бразилії. І він в нас дуже позитивний. Хлопці його люблять. І фактично він допомагає в усіх потребах, що стосуються віри, представникам усіх конфесій та релігій, яких можна зустріти у нашому Легіоні.

Не про релігію, а про Бога

Падре охоче ділиться секретом такого спілкування:

– У нас є солдати різних конфесій: католики, православні, протестанти, мусульмани. Деякі мають віру, інші не мають. Хтось просто хоче дізнатися більше про Бога. Я не говорю з ними про релігію, я говорю про Бога. Тому що Бог один. Наприклад, був хлопець із Марокко. Він мусульманин. Я тричі читав Коран. І я при розмові з ним вживаю слова з Корану, щоб мотивувати його. А він на мене дивиться: «Отче, звідки ти це знаєш?» — Тому що я читав твою Книгу, а ти ні (сміється. – ред.). У нас двері відкриті для всіх. Ми ніколи не скажемо, що ти грішиш, ти відправишся до пекла. Ні. У нас є хлопці-атеїсти. Я їм кажу, що ніхто не ідеальний (усміхається – ред.). У моїй країні є такий жарт: «Ми можемо бути атеїстами, доки не постукає смерть, феміністами, доки не одружені, і комуністами, доки не розбагатіємо» (сміється).

Падре упевнений, що відбиття російського широкомасштабного вторгнення не лише про кордони чи території, але, перш за все, про боротьбу з безбожністю та всесвітнім злом:

– Росіяни ще за радянського союзу хотіли вбити українську віру. Вони хочуть убити віру в Бога. Ця країна (Україна – ред.) благословенна Богом.

Тепер нова паства, нові побратими і новий дім Падре тут:

– Я не маю наміру повертатися до своєї країни після закінчення війни. Я хочу залишитися тут, в Україні, і допомагати українцям. І я готовий віддати життя за цей народ.