Володимир МАНДРИКА: порядність, принциповість, чесність і державність
Мандрика Володимир Андрійович народився 23 серпня1939 року в місті Шостка Сумської області. Дитям зазнав війну, і наприкінці життя – також. Батько його загинув у 1942 році, і Володимир добивався усього в житті сам. Мама його зазнала великих труднощів і втрат – батька, чоловіка, брата та дитини у Другій світовій війні, прожила майже 98 років.
Володимир вчився в звичайній школі, а потім – в «школі десятників», де здобув основу будівельної професії. Після трьох років служби в армії працював у Сумах на заводі електронних мікроскопів та електроавтоматики і заочно вчився на економічному факультеті в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка.
Завжди займався спортом – греблею на байдарці, лижами, альпінізмом.
До Києва заїхав через Біличі, де працював вихователем у піонерському таборі. Далі працював економістом, а потім і керівником відділу в Українському товаристві пам'яток історії та культури, очолюваного головою правління, академіком Петром Тимофійовичем Троньком.
У 1970-му перейшов до Комітету народного контролю України, де він був наймолодшим інспектором не тільки у відділі науки, культури і охорони здоров'я, а й у всьому комітеті. Великий відрізок життя припав саме на цей період, коли він очолював комплексні перевірки господарської діяльності з різних питань і відділу, і комітету в усіх областях України. За його природної допитливості Володимир Андрійович у кожній області під час відряджень знаходив час відвідати пам'ятки історії, музеї, заклади культури, театри, виставки.
1991 року Україна набула незалежність і Комітет народного контролю скасували «за непотрібністю». Перший міністр культури України Лариса Хоролець запросила Володимира Андрійовича очолити фінансово-економічний главк, згодом перейменований на управління. Працював він на цій посаді з семи міністрами культури України: Ларисою Хоролець, Іваном Дзюбою, Миколою Яковиною, Дмитром Остапенком, Богданом Ступкою, Юрієм Богуцьким (тричі був міністром) та ін.
Потім втілював у життя великий проект з організації Національного центру Олександра Довженка, де був генеральним директором. Проводив революційні зрушення в управлінні Центром. Однією з перших змін стало підвищення офіційної орендної плати приміщень до ринкового рівня і таким чином він зміг підвищити зарплату співробітникам у декілька разів. Але певним ділкам таке не подобалось. Не раз пропонували хабар міністру, щоб прибрати з посади незручного бійця за справедливість. Були і наклепи, і замовні справи, але принциповість, чесність і державність завжди були для Володимира Андрійовича на першому місці.
Очолюване ним державне підприємство «Національний центр Олександра Довженка» вибороло у 2008 році Диплом переможця Національного бізнес-рейтингу, а сам Володимир Андрійович – відзнаку «Професіонал галузі» серед державних підприємств.
У 2004 році В.А.Мандрика нагороджений Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України за вагомий внесок у розвиток українського кіномистецтва, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм.
Ще одне значне його досягнення в цей період становлення незалежності України – вступ до міжнародної організації архівного кіно – FIAF. Із першого разу це не вдалося, бо на Заході саме з’ясовували, хто спонсорує Майдан 2004 року. Але на наступному зібранні FIAF в Бразилії 2006 року Україну прийнято повноправним членом.
Іншим великим здобутком стало оцифрування фільмів Олександра Довженка. Завдяки зусиллям Володимира Андрійовича зараз кожен охочий може побачити легендарний фільм «Земля» онлайн. Шкода, що цей здобуток згодом приписав собі один з його наступників…
Оскільки В.А.Мандрика завжди мислив стратегічно і масштабно, він розумів, що Центру не вистачає сучасного кіно-копіювального обладнання, яке дозволило б відмовитись від послуг московських та інших закордонних компаній з оплатою за валюту. Він розпочав проект, який дозволив, не зважаючи на величезну кількість перепон, придбати і встановити один із найсучасніших комплексів обладнання для копіювання фільмів.
Все своє життя Володимир Андрійович цікавився культурою і мистецтвом, відвідав сотні театральних вистав, концертів, виставок. Він особисто дружив і тісно спілкувався, високо цінував видатних діячів культури: Богодара Которовича, Ніну Матвієнко, Дмитра Гнатюка, Івана Дзюбу, Володимира Мельниченка, Аду Рибачук, Павла Шатківського, Георгія Товстоногова, Олексія Лебедєва, Романа Балаяна і багатьох інших.
Любив подорожувати, побував самостійно та у відрядженнях більше, як у 30-ти країнах. Очолював делегації на фестивалях у Китаї та Кореї, брав участь у симпозіумах FIAF.
Усе життя Володимир Андрійович Мандрика багато допомагав людям, які досі пам'ятають та висловлюють йому велику вдячність.
Всі, хто знав Володимира Андрійовича, запам'ятають його доброю, мудрою, кришталево чесною та інтелігентною людиною.
Царство йому Небесне і земля пухом!
Вічна світла пам'ять!
