Олег ЛИСТОПАД: Чи відповість росія за зруйноване довкілля?
Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів нарахувало вже понад два трильйони гривень збитків за зруйноване російськими агресорами довкілля. Це величезна сума, і вона й далі зростає щодня, зокрема й після підриву греблі Каховської ГЕС. Зрозуміло, що нашому довкіллю завдано величезної шкоди. Зрозуміло, що винні мають за це відповісти, а країна-агресор має відшкодувати ці збитки. Але чи можливо це зробити?
Злочинців — за ґрати
Почнемо з кримінальної відповідальності. Протягом 2022 року Офіс генерального прокурора відкрив 16 кримінальних проваджень за статтею про екоцид, саме за злочини, вчинені росіянами. Зокрема, через наслідки прильоту двох російських ракет на нафтобазу під Калинівкою Київської області в березні минулого року. Там вигоріла величезна кількість нафти, а також чимало її розтеклося навколо і потрапило в сусідні водойми. Виздихала уся риба, отруєно підземні горизонти. Інші приклади — кримінальні провадження через загибель кількох мільйонів птахів на фабриці у Чорнобаївці Херсонської області, обстріли росіянами ядерної установки «Джерело нейтронів» у Харкові тощо.
Фото 1. Рештки техніки після ракетного удару по Калинівці. Фото Олега Листопада
Якби ці жахливі речі скоїв якийсь диверсант, якого ми тут піймали, і могли б судити, як нині за інші злочини щодо деяких російських військових суди відбуваються, то було б простіше. Але злочинці, які віддавали накази й запускали ці ракети, перебувають поки що за межами нашої юрисдикції. Тому нам доводиться думати про те, як скористатися міжнародними механізмами.
Римський статут Міжнародного кримінального суду в статті 8 («Воєнні злочини») містить, зокрема, і рядок про шкоду довкіллю. Тобто, здавалося б, все нормально і можна працювати.
Але насправді це формулювання дуже обтічне і не надто чітке. Не дивно, що практика застосування цієї статті Міжнародним кримінальним судом на сьогодні відсутня. Тож якщо нам вдасться цю статтю змусити працювати, ми будемо піонерами в цій справі.
Ще Римський статут пише таке: якщо немає якихось чітких речей у міжнародному законодавстві, то можна скористатися законодавством національним. У нас у Кримінальному Кодексі є стаття 441 — «Екоцид»: «Масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу, — караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років». Ура? Ні, не ура. Бо не зрозуміло, що таке «масове знищення» і що таке «екологічна катастрофа», як це оцінити, в яких цифрах.
Тобто знову стаття не дуже чітка. І практика у нас теж, скажемо так, дуже скромна. У квітні цього року вперше (!) до суду передали справу про екоцид. Вона стосується отруєння річок Случ та Хомора однією з фабрик. Про замори риби у цих річках ми чуємо останні п’ять років, і от тільки тепер справа пішла до суду.
А от по інших «екологічних» статтях (за діяння з менш масштабними наслідками) Кримінального Кодексу практика є, і доволі широка. І практика застосування інших екологічних законів є. Тобто ми бачимо, що зможемо чогось домогтися тільки тоді, якщо зробимо законодавство чіткішим, кращим, яснішим.
Фото Олега Пальчика/ТрО-Медіа
Що саме треба зробити? По-перше, ратифікувати, врешті-решт, Римський статут. Бо Україна його підписала, але досі не ратифікувала. Без цього ефективно співпрацювати з МКС, впливати на формування його органів, на зміну законодавства дуже проблематично.
По-друге, домагатися доповнення Римського статуту п’ятим міжнародним злочином — екоцидом. По-третє, працювати над удосконаленням вітчизняного законодавства.
Стягнути збитки
Крім покарання винних, важливо отримати відшкодування за завдані збитки. Після війни Іраку з Кувейтом спеціальна Компенсаційна комісія ООН зобов’язала Ірак виплатити майже $53 млрд за завдані збитки, з яких $3 млрд — за шкоду, заподіяну довкіллю та здоров’ю людей.
Десять країн регіону заявили десятки претензій на суми, значно більші, ніж ці 3 млрд. Які з цих позовів задовольняти, які ні, вирішувала Компенсаційна комісія ООН. І чимало позовів вона відхилила, бо вони, на думку комісії, були необґрунтовані або не мали належних доказів.
Тому надважливим є коректність методик фіксації завданої шкоди та обрахування збитків. Цікаве обговорення якості методик відбулося на нещодавньому круглому столі, організованому Мережею захисту національних інтересів АНТС та Медіацентром Україна — Укрінформ. Так, заступник начальника управління Міндовкілля Олександр Ставнійчук під час свого виступу запевнив, що методики є і вони працюють.
«У нас є сім національних методик, вони оприлюднені, вони чинні. Держекоінспекція, Держгеонадра нараховують збитки. По цих методиках (якщо брати поресурсно, це атмосферне повітря, вода, ґрунт, земля, акваторія, ліс, природнозаповідний фонд) на сьогодні вже майже два трильйони гривень збитків нараховано. Що стосується надр, це вже близько шести трильйонів. Тобто робота триває. Але ми розуміємо, що основна мета — це отримати репарації за ці всі збитки. Тому ми, звісно, хочемо уніфікувати всі ці підходи на міжнародному рівні», — сказав Олександр Ставнійчук.
На фото: заступник начальника управління Міндовкілля Олександр Ставнійчук
Для цього Міндовкілля працює з багатьма міжнародними організаціями.
«Ми сьогодні збираємо інформацію щодо напрацювань міжнародних і вітчизняних експертів. Методики, які є, будуть частково змінені.
А зараз основне — ми збираємо ці кейси, збираємо дослідження. Я думаю, що це не буде великою проблемою — щось перерахувати потім. Головне, щоб в нас була достатня доказова база, яку потім буде залучено для того, щоб отримати всі ці відшкодування», — сказав Олександр Ставнійчук.
Державна екологічна інспекція (ДЕІ) визначена урядом як орган, який фіксує та збирає докази, пов’язані з впливом російської агресії на довкілля. В березні минулого року був створений при ДЕІ оперативний штаб, до якого увійшли представники центральних органів виконавчої влади, представники спеціалізованої екологічної прокуратури й інших правоохоронних органів, народні депутати, українські й міжнародні експерти.
На фото: перший заступник голови Держекоінспекції Дмитро Заруба
«Перш ніж щось розрахувати, потрібно потрапити на територію, де відбувся цей вплив. Звичайно, там, де території деокуповані й де вже було погодження від ДСНС, наші інспектори можуть виходити, відбирати проби й тоді робити певні розрахунки. Але і тимчасово окупована територія, і зона активних бойових дій, і заміновані ділянки — усе ще недоступні для обстеження. Тому два трильйони гривень по наших напрямках — це невелика частина від завданих збитків», — сказав у своєму виступі на круглому столі перший заступник голови Держекоінспекції Дмитро Заруба.
Дані екоінспекції вносяться до бази даних «ЕкоЗагроза». Є такий ресурс, створений Міністерством захисту довкілля. Нещодавно Державну екологічну інспекцію України прийняли до Мережі Європейського Союзу з імплементації та правозастосування екологічного права (IMPEL). Це величезний крок у розвитку екологічної політики України, оскільки IMPEL є найбільшою мережею органів державного контролю за дотриманням екологічного законодавства в Європі. Ми теж направили туди наші методики, щоб вони подивилися.
Методики потрібно міняти
Українські методики не дають шансів на отримання відшкодування в міжнародних судах. Таку думку під час круглого столу висловив член Робочої групи при Оперативному штабі ДЕІ, кандидат фізико-математичних наук Андрій Демиденко.
«Для того, щоб отримати компенсацію за екологічну шкоду, треба хоча б мати визначення, що таке екологічна шкода. Українське законодавство такого визначення не має. Як можна розраховувати на компенсацію за щось, чого немає в законі й що не можна виміряти?» — зауважив Андрій Демиденко.
Так, в основі чинної на сьогодні методики щодо атмосферного повітря лежить обрахування неотриманого екоподатку на ці викиди. Цей підхід хибний. Бо це шкода бюджету, а не природному ресурсу, повітрю в цьому випадку. А відшкодування дається за шкоду ресурсу.
Через російські атаки згоріло понад 770 тисяч тонн нафтопродуктів. І саме шкода від цих пожеж є більшою частиною суми збитків атмосферному повітрю відповідно до методик Міндовкілля. А з двох трильйонів гривень (тобто десь 50 мільярдів доларів) збитків, які нарахувало за рік війни наше екологічне відомство, збитки повітрю складають понад половину (десь 27 млрд доларів). Для порівняння, ці збитки приблизно дорівнюють екологічному бюджету України за 250 років. Ми справді розраховуємо отримати таку екологічну компенсацію?
А тепер подивімося, скільки взагалі екологічних збитків було виплачено Іраком різним країнам після поразки у війні проти Кувейту: близько 3 мільярдів доларів.
Ліс і війна. Фото Олега Пальчика/ТрО-Медіа
«Не дивно, що перша спроба заявити про бажання отримати гроші за українське розуміння шкоди атмосферному повітрю у Шарм-ель-Шейху, не була сприйнята серйозно. Бо коли ми сказали, що нам потрібен один трильйон грошей компенсації за шкоду атмосферному повітрю, нас запитали, на чому базується ця оцінка. І коли ми відповіли, що на величині неотриманого екоподатку за несанкціоновані викиди армії російської федерації, в нас спитали: «А чому ви вважаєте, що неотриманий екоподаток — це екологічна шкода?». Ну і далі була дискусія, яка показала, що поки що відшкодувати збитки, розраховані за методиками податків — я кажу про шкоду атмосферному повітрю — немає ніяких шансів», — сказав Андрій Демиденко.
Довідково: 27-ма Конференція сторін Конвенції ООН зі зміни клімату в Шарм-ель-Шейху відбулася у листопаді 2022 року.
Про важливість коректних методик говорив і представник Спеціалізованої екологічної прокуратури Офісу Генерального прокурора України Богдан Мазурок.
«У нашій діяльності, — зазначив він, — усе-таки ключове місце належить методикам. Вони визначають подальший наш рух як у частині доведення вини осіб, що причетні до вчинення злочинів, так і щодо отримання компенсації за вчинені ці злочинні дії. І без механізму, який передбачається в таких методиках, реалізувати його і надалі здобути доказову базу — це досить-таки складно».
представник Спеціалізованої екологічної прокуратури Офісу Генерального прокурора України Богдан Мазурок.
За впливом на довкілля ця війна є безпрецедентною.
«Треба враховувати наявний досвід, зокрема щодо наслідків війни Іраку проти Кувейту, Нікарагуа проти Коста-Рики, але, знову ж таки, в нас своя особливість, своя специфіка, і виходити необхідно з тих реалій, які ми сьогодні маємо. Методики потребують досить серйозного вдосконалення і врахування міжнародного досвіду і тих практик, які сьогодні існують», — сказав Богдан Мазурок.
Він також підтвердив, що в Римському статуті, в Женевських конвенціях та додатковому протоколі до них питання шкоди довкіллю визначено нечітко, є певні неточності навіть у формулюваннях і поняттях. Ключовим моментом також є підтвердження масштабності та довгостроковості шкоди, яка сьогодні спричинена. Це потребує деталізації на законодавчому рівні.
На висловлене пізніше прохання деталізувати причини такої суворої критики, пан Демиденко пояснив «Світу» наступне. Запропонована для розгляду 28.03.2023 (тобто, вже начебто оновлена, удосконалена порівняно з тою, що затверджували у березні 2022-го) методика оцінки шкоди повітрю не має судової перспективи в міжнародних судах з кількох причин.
1. Підміна об’єкта шкоди. Тут ідеться про те, що викинуті у повітря (наприклад, після пожеж) тверді частки не залишаються в атмосфері навічно, а випадають — на ліс, на ґрунт, на заповідні території, на воду. І шкода від цих забруднень вже враховується під час оцінки збитків для цих екосистем.
2. Використання національного визначення «екологічна шкода бюджету» замість міжнародного визначення «шкода ресурсу (повітрю).
3. Неможливість доведення «причинного зв’язку між шкодою та забруднювачами».
4. Нереальність обґрунтування 1 трлн грн шкоди повітрю, оскільки раніше в Україні за рік нараховували не більше ніж 4 млрд грн екоподатку на викиди.
Експерт вважає, що для того, щоби отримати відшкодування екологічної шкоди й збитків, треба використовувати визначення, які використовують в Європі та в США:
– шкода — спостережувана або вимірювана негативна зміна природного ресурсу або погіршення якості послуг природних ресурсів;
– відшкодування шкоди — відшкодування за пошкодження, знищення, втрату або неможливість використання природних ресурсів, зокрема обґрунтовані витрати на оцінку збитків;
– відновлення — дії, спрямовані на повернення пошкоджених природних ресурсів або послуг до їхнього первісного стану — стану природних ресурсів і екосистемних послуг, який існував би, якби інциденту не сталося.
Наприклад, одним із наслідків ракетного удару по нафтобазі біля Калинівки Київської області стало забруднення нафтопродуктами підземних вод і сусідніх водойм, внаслідок чого вони стали непридатними для використання. Сума збитків у цьому разі може складатися з вартості досліджень масштабів забруднення; коштів, потрібних для повернення водойм і підземних вод до стану, який був до забруднення; моніторингу ситуації після проведення заходів з відновлення; втрат громади від недоотримання екосистемних послуг (зокрема, неможливість використовувати водойму для відпочинку, купання, рибальства тощо). Аналогічний підхід варто використати для оцінки шкоди ґрунтам, зокрема, сусіднім з нафтобазою сільгоспугіддям.
За словами Андрія Демиденка, є три окремі категорії вигод, витрат і шкоди, які необхідно враховувати, оцінюючи цінність та вартість екосистем та завдану їм шкоду. Вони представляють різні прийняті у світі методологічні підходи, що використовуються для оцінки екологічних атрибутів та екологічних послуг.
«Перший підхід до оцінки — це пряма економічна вартість послуг, що надаються екосистемою. Міжнародний досвід показує, що оцінка екосистемних послуг може суттєво покрити збитки відповідного бізнесу від використання природних ресурсів. Тому варто відмовитися від «традиційних» методів оцінки збитків, які використовує уряд України, та використовувати натомість вищезгадані європейські методи оцінки «чистої екологічної шкоди». Водночас у літературі доступні численні методи оцінки екосистемних послуг, які дозволяють значно дешевше дистанційно оцінювати шкоду за допомогою супутникових зображень, дистанційного зондування та ГІС-додатків. Це особливо важливо для України, де війна ще не закінчилася», — пише Андрій Демиденко у своєму огляді «Від Лугано до Лондона через Дублін: де шукати гроші на повоєнне «зелене» відновлення України — «у сфері екобезпеки» чи у сфері підвищення стійкості довкілля?» у Вокс-Юкрейн.
За дослідженнями професора Аніла Маркандіа, вартість екосистемних послуг коливається від 3000 до 25 000 доларів США/га — залежно від типів лісів, річок і водно-болотних угідь. Тобто для мільйона гектарів порушених екосистем (про такі масштаби вже тепер ідеться в Україні внаслідок російської агресії) втрати екосистемних послуг легко можуть досягти кількох десятків мільярдів доларів, що досить близько до 27 мільярдів доларів, розрахованих за неприйнятною методикою для атмосферного повітря.
Другий підхід, за словами пана Демиденка, полягає в оцінці вартості відновлення або реабілітації таких екосистем, коли вони пошкоджені. Дослідження для Великобританії показують, що середня вартість відновлення для всіх типів екосистем становить 3500 доларів США/га/рік. Міндовкілля України визначило чимало порушених або серйозно пошкоджених російськими військами екологічно заповідних територій загальною площею 627 тис. га та 16 Рамсарських територій загальною площею 2,9 млн га. Це означає, що витрати на відновлення української екосистеми можуть досягати 10 мільярдів доларів на рік.
Третя категорія методологій зосереджена на ліквідації токсичних і небезпечних відходів, що є набагато складнішим і дорожчим. Є багато прикладів дорогої утилізації токсичних і небезпечних відходів, досвід яких можна легко перенести в Україну. На сьогодні у Сполучених Штатах на реабілітацію об’єктів Суперфонду (федеральна програма, призначена для очищення гірничих або заводських ділянок, забруднених небезпечними речовинами) витрачено 21 мільярд доларів, що дуже близько до оцінок України у 23 мільярди доларів на забруднення від утилізації відходів і 0,3 мільярда доларів на забруднення ґрунту.
Газета «Світ» ˗ партнер Незалежного Медіа Форуму
