Чи можливі вибори під час воєнного стану?
Dura lex, sed lex – закон суворий, але він закон. Чи завжди?..
Чи можливі вибори під час воєнного стану
Томас Джефферсон, третій президент США, один із авторів Декларації незалежності США порушив Конституцію. У листі від 20 вересня 1810 року він пояснив своє рішення: «Строге дотримання писаного закону – це, без сумніву, один із найвищих обов’язків доброго громадянина, проте не найвищий. Закони необхідності, самозбереження чи збереження країни, коли вона постає перед небезпекою, – значно вищі. Втратити нашу країну через скрупульозне дотримання писаного закону означало би втратити сам закон із життям, свободою, власністю та усіма тими, хто разом із нами тішиться цими благами. Так абсурдно можна пожертвувати метою задля засобів».
Часу на внесення поправок до тексту Основного Закону у Джефферсона не було. Але з причин виняткової політичної потреби американський президент зважився на такий крок. Він порушив Конституцію США, дбаючи передусім про безпеку своєї держави.
Підстав і причин взяти приклад з Томаса Джефферсона в українського президента предостатньо: десятий рік триває війна, яка від лютого 2024-го прибрала форм повномасштабної; в країні запроваджено воєнний стан, в запіллі точиться боротьба з колаборантами і зрадниками, корупціонерами і воєнними бюрократами…
Слід зазначити, що воєнний стан і війна – це водночас й стабілізуючий фактор для країни: позитивний вплив на політику, економіку й техніку, на зростання рівня соціальної відповідальності громадян перед лицем екзистенційної загрози.
Історією доведено, що під час воєнного стану, в умовах війни у країні твориться новий моральний клімат і водночас виникають непередбачувані ситуації, коли керівництво держави змушене ухвалювати непопулярні рішення та відступати од демократичних конституційних норм, властивих мирному часу.
31 березня 2024 року в Україні мали б відбутися президентські вибори. Але вибори під час дії воєнного стану прямо заборонені ч. 1 ст. 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Цей вердикт остаточний і оскарженню не підлягає? Dura lex, sed lex? Цим латинським виразом виправдовують навіть нерозумне чи неприємне, але воно має бути виконане, оскільки прописано законом.
В Україні вже десять років триває війна. Хоча формально вона досі не оголошена. Ймовірно, саме через це двічі були проведені президентські та парламентські вибори. Але ж ніхто не скасовував і закони формальної логіки, сформульовані ще Аристотелем. Тож постає питання: чому б не уможливити вибори в Україні: війна формально не оголошена, запроваджено воєнний стан…
Нагадаймо, що1992 року в Хорватії відбулися вибори президента Франьо Туджмена. В умовах війни, коли частина території була окупована Сербією. В умовах формального перемир’я.
1864 року під час громадянської війни відбулися вибори в США – жителі південних штатів жорстоко воювали з жителями північних. Найцікавішще, що попри бойкот виборів Півднем, легітимним президентом США став Авраам Лінкольн.
1944 року американці обрали своїм президентом Франкліна Делано Рузвельта. У США був ухвалений закон про голосування солдатів та відкріпні посвідчення – «The Soldier Voting Act and Absentee Ballots in World War II». На сайті Національного музею Другої світової війни в Новому Орлеані розміщено інформація про цей документ (https://www.nationalww2museum.org/war/articles/soldier-voting-act-1942-absentee-ballots). Далі подаємо скорочений переклад цього цікавого матеріалу.
Під час Другої світової війни понад 16 мільйонів американців служили у військовій формі. Приблизно 11,5 мільйонів чоловіків і жінок служили за кордоном, а решта часто служили за тисячі миль від своїх домівок, навіть якщо дислокувалися на території Сполучених Штатів. Щоб забезпечити представництво цих військовослужбовців в уряді, Конгрес у 1942 і 1944 роках ухвалив законопроекти, які мали на меті гарантувати американським солдатам право голосу на виборах до федеральних органів влади у воєнний час. Хоча ці законопроекти не досягли своєї амбітної мети, законопроект 1944 року дозволив мільйонам солдатів проголосувати за відкріпними посвідченнями на федеральних виборах того року.
Відкріпні талони надали американським громадянам у військовій формі право голосу в управлінні країною під час Другої світової війни.
Старший сержант Дейл Блейкслі голосує на виборах у США 1944 року десь на Маріанських островах. Фото ВПС США.
Федеральний військовий бюлетень,
який використовували на виборах 1944 року.
Федеральний військовий бюлетень,
який використовували на виборах 1944 року.
Ідея дозволити солдатам голосувати за відкріпними посвідченнями вже мала прецедент у попередній американській війні. Під час Громадянської війни деякі штати Союзу прийняли закони, які дозволили солдатам голосувати поштою на виборах 1864 року. Інші штати відправили комісарів на місця, щоб фіксувати голоси солдатів. Однак багато політиків під час Громадянської війни побоювалися, що солдати сліпо проголосують за свого головнокомандувача, президента Авраама Лінкольна. Як наслідок, деякі штати не передбачили жодних умов для голосування солдатів. Державні чиновники, які свідомо позбавили солдатів права голосу, можливо, вважали свої дії виправданими, коли Лінкольн отримав 78 відсотків голосів солдатів і 55 відсотків голосів виборців. Після війни більшість законів, що дозволяли солдатам голосувати, втратили чинність, і на національному рівні не було прийнято жодних положень, які б дозволили солдатам голосувати за відкріпними посвідченнями на виборах до Конгресу 1918 року під час Першої світової війни.
Закон про голосування солдатів 1942 року знову спробував надати солдатам право голосу, але не обійшлося без суперечок. Деякі законодавці побоювалися, що бажання федерального уряду створити уніфікований відкріпний талон і диктувати виборчі процедури зазіхає на суверенітет штатів. Проте виборче законодавство багатьох штатів не передбачало жодних положень щодо голосування військовослужбовців за відкріпними талонами, а в півдюжині штатів взагалі не передбачалося жодних положень щодо відкріпних талонів. Хоча майже всі конгресмени в принципі погоджувалися з тим, що солдати повинні мати право голосу, деякі з них чинили опір тому, щоб федеральний уряд створив єдину процедуру, яка б надала їм таке право.
Дебати щодо законопроекту розділили законодавців як за партійною, так і за регіональною ознакою. Початковий варіант законопроекту передбачав, що жоден солдат не буде зобов'язаний сплачувати виборчий податок або здійснювати будь-які інші платежі для того, щоб проголосувати. Це положення розлютило представників восьми південних штатів (усі вони були колишніми членами Конфедерації), які продовжували використовувати виборчий податок для того, щоб позбавляти афроамериканських виборців права голосу. Деякі конгресмени звинуватили своїх південних колег у тому, що вони блокують ухвалення Закону про голосування солдатів лише тому, що він може принести користь афроамериканцям у військовій формі. Представник Джон Дженнінгс від штату Теннессі палко заявив, що афроамериканці "є громадянами цієї країни, вони є її захисниками, і вони мають право голосу".
Менш ніж за два місяці до виборів 1942 року Дженнінгс і його союзники нарешті отримали голоси, необхідні для перемоги над прихильниками податку на голосування. Остаточний законопроект був підписаний 16 вересня 1942 року. Серед положень законопроекту, він гарантував, що "кожна особа, яка відсутня за місцем свого проживання і служить в сухопутних або військово-морських силах Сполучених Штатів", має право голосувати на виборах на федеральні посади". Вона також містила положення, яке стверджувало, що "жодна особа, яка перебуває на військовій службі під час війни, не може бути зобов'язана, як умову голосування на будь-яких виборах... сплачувати будь-який виборчий податок".
Однак законопроект не виправдав сподівань його авторів. Лише 28 000 військовослужбовців з майже чотирьох мільйонів чоловіків і жінок у військовій формі в 1942 році взяли участь у виборах. Хоча пізнє ухвалення законопроекту дало штатам мало часу на підготовку бюлетенів і відправку їх солдатам, у законопроекті не було передбачено жодних положень щодо голосування солдатів, які служили за кордоном. Це упущення було зумовлене думкою представників Військового департаменту, які повідомили Конгрес, що вимоги воєнного часу до морських перевезень і повільне поштове обслуговування унеможливлять повернення бюлетенів солдатів, які перебувають за кордоном, до початку виборів.
Конгрес спробував переглянути Закон про голосування солдатів до виборів у листопаді 1944 року. Військове і військово-морське відомства підтримали ухвалення універсального бюлетеня, який дозволив би солдатам вписати кандидатів, за яких вони хотіли б проголосувати на федеральних виборах. Хоча такий бюлетень вимагав від солдатів знати імена кандидатів, яких вони хотіли підтримати, і не дозволяв їм голосувати на місцевих виборах, він уможливив надрукувати і поширити бюлетені до того, як кожна політична партія провела остаточні з'їзди з висунення кандидатів. Єдиний бюлетень мав додаткову перевагу у вигляді зменшення ваги та усунення необхідності для солдатів індивідуально просити бюлетень.
Незважаючи на переваги універсального федерального бюлетеня, деякі конгресмени знову виступили проти цієї пропозиції. Президент Франклін Д. Рузвельт прагнув до безпрецедентного четвертого президентського терміну, і його перевага на виборах 1940 року - 5 мільйонів голосів з майже 50 мільйонів - вказувала на те, що близько 9 225 000 американців, які служили у збройних силах і досягли виборчого віку (щонайменше 21 рік), могли б легко визначити переможця президентських перегонів 1944 року. Оскільки опитування показували, що більшість американських солдатів планували повернути президента Франкліна Д. Рузвельта в Білий дім, республіканці і консервативні демократи чинили опір заходам, які б полегшили солдатам голосування.
Сенатор-республіканець Роберт Тафт з Огайо, головний опонент законопроекту, наполягав на тому, щоб у бюлетенях були вказані імена кандидатів на посаду. Тафт і його прихильники вважали, що, отримавши чистий бюлетень, багато солдатів проголосують за єдиного президента, якого вони знали упродовж останніх 11 років. Тафт також висловив свої сумніви в тому, що чиновники в уряді Рузвельта сприятимуть проведенню чесних виборів. Дебати затягнулися до весни 1944 року. У квітні Законопроект нарешті був ухвалений. 20 штатів дозволили використання бюлетеня, який вимагав від солдатів написати імена кандидатів, за яких вони хотіли б проголосувати. Неймовірно, але в законопроекті зазначалося, що жоден бюлетень не може бути визнаний недійсним, навіть якщо солдат помилився в написанні імені кандидата, за умови, що "кандидата, за якого голосує виборець, можна чітко ідентифікувати".
На виборах 1944 року було подано приблизно 3,4 мільйона голосів за відкріпними посвідченнями, і президент Франклін Д. Рузвельт переміг на переобрання на четвертий термін з перевагою в трохи більше ніж 3,5 мільйона голосів. Хоча Закон про голосування військовослужбовців 1944 року був успішним порівняно з його попередньою ітерацією, лише 25 відсотків військовослужбовців проголосували в 1944 році порівняно з більш ніж 55 відсотками населення в цілому. Тим не менш, цей закон надав мільйонам чоловіків і жінок у військовій формі право голосу в уряді своєї країни під час глобальної війни, в якій лише деякі солдати інших країн мали такий привілей.
Як бачимо, у США нестандартно потрактували класичний латинський вираз – dura lex, sed lex.
P. S. Авраам Лінкольн у своїй першій інавгураційній промові звернув увагу на таке: «Припустимо, ви вступаєте в війну, але ви не можете воювати вічно, і тоді, після того як обидві сторони зазнали численних втрат і жодна з них не досягла успіху, ви припиняєте військові дії, і перед вами знову постає все те ж старе питання: на яких умовах будувати взаємини».
Олег К. РОМАНЧУК і Вікторія О. РОМАНЧУК
