Поміж городини й фруктів. Сільське життя Винниченка-емігранта після УНР
Серед українців існує міф про "легке" емігрантське життя. Насправді... це далеко від правди. Виїжджаючи на чужину, наче втрачаєш ґрунт під ногами: навколо інші за ментальністю люди, із ними складно порозумітись – вони спілкуються нерідною мовою й сповідують незнану культуру, а здобуті на Батьківщині знання – нівелюються, часом навіть заважають. Заграниці виявляються не раєм: жодних грошей чи квартир на блюдечку – мусиш гарувати на роботі, із не визнаним у Європі дипломом.
Цю непросту істину ще зрозуміли перші українські політемігранти. Зокрема, Володимир Винниченко, відомий на Батьківщині й за кордоном письменник, автор чотирьох універсалів Української Народної Республіки, провів останні роки життя за тяжкою селянською працею: садив артишоки й продавав вирощені власноруч овочі та фрукти.
Причиною дослідники життєпису митця називають складне матеріальне становище: виплата від українських видавництв припинилась. Тому літератор купив стару хатинку в Провансалі й зайнявся її облаштуванням та обробкою прилеглих земель. Робив усе сам: розбирав піч, спилював та садив дерева, доглядав город. Єдиним помічником була тільки вірна дружина – Розалія Винниченко, яка скрізь підтримувала чоловіка.
Влад ДЯДИН
За матеріалами журналу «Пам’ятки України. Історія та культура»
https://ua-book.house